До початку 2030-х років Україна здатна суттєво наростити свій авіаційний потенціал та сформувати потужний флот сучасних літаків. Основу оновленого авіапарку становитимуть американські F-16, шведські Gripen та французькі Mirage 2000. Про це повідомляє 24 канал із посиланням на аналітику військового порталу Defense Express.
Експерти зазначають, що фінальна кількість авіації у строю залежатиме не лише від політичних домовленостей, а й від темпів передачі, технічного стану бортів і того, скільки саме машин вдасться безпосередньо залучити до виконання бойових завдань.
Яким буде склад та чисельність українського авіапарку:
-
F-16 — головний бойовий стрижень: Американські винищувачі залишаться наймасовішими в Повітряних силах. Україна вже експлуатує кілька десятків таких бортів, наданих Нідерландами та Данією, і очікує на надходження наступних партій від Бельгії та Норвегії. У разі повної реалізації поточних планів, до 2030 року кількість F-16 в Україні може сягнути від 75 до 98 одиниць.
-
Шведські Gripen — якісне підсилення: Окремим важливим вектором є постачання літаків JAS 39 Gripen. Чинні домовленості зі Стокгольмом передбачають передачу Україні вживаних винищувачів модифікацій C/D. Загалом очікується надходження близько 16 літаків цього типу.
-
Mirage 2000 — найменша авіагрупа: Французькі літаки Mirage 2000 залишаться найменш чисельними у складі українського флоту. Наразі Франція передає обмежену кількість цих машин. Навіть за умови успішних переговорів про додаткові закупівлі з іншими операторами (наприклад, із Грецією), партії залишатимуться невеликими. За оцінками аналітиків, Україна зможе розраховувати орієнтовно на 5–15 винищувачів Mirage 2000.
Загальні сценарії розгортання сил
За найбільш реалістичним та зваженим сценарієм, до початку 2030-х років Україна матиме у своєму розпорядженні загалом від 96 до 129 західних винищувачів. Водночас за максимально оптимістичного перебігу подій сукупна чисельність парку нової авіації може наблизитися до позначки у 150 літаків.
Оглядачі наголошують, що наведені розрахунки є умовними, оскільки вони базуються на поточних оборонних програмах і не спроможні заздалегідь врахувати неминучі бойові втрати під час інтенсивних дій чи можливі затримки у графіках постачання з боку країн-партнерів.
