Волинська 100-та окрема механізована бригада сьогодні відзначає свою річницю в статусі одного з найпотужніших підрозділів ЗСУ, стримуючи ворога на підступах до Костянтинівки. За чотири роки безперервних боїв на сході бійці «Сталевої Сотки» пройшли шлях від територіальної оборони до елітної механізованої бригади, встигнувши «залити сала за шкуру» окупантам на найгарячіших ділянках фронту — від Бахмута до Покровська.
Командир бригади, полковник Руслан Ткачук, звернувся до особового складу з потужним вітанням, підбивши підсумки героїчного шляху підрозділу на сторінці бригади.
Бойовий шлях: де гартувалася сталь?
Історія «сотки» — це літопис найважливіших битв цієї війни. Бійці бригади були там, де найважче:
-
Київщина: Перше бойове хрещення підрозділ прийняв ще на початку повномасштабного вторгнення, захищаючи підступи до столиці.
-
Східний фронт: Вже четвертий рік волиняни воюють на сході. Бахмутський, Лиманський та Куп’янський напрямки стали місцями, де тероборонівці перетворилися на професійних «механізованих» воїнів.
-
Покровськ та Торецьк: Останні місяці стали випробуванням на міцність у запеклих боях, де бригада виконувала завдання ціною неймовірної стійкості.
Ціна стійкості та повага побратимів
Полковник Ткачук наголосив, що сьогодні 100 омбр — це не просто номер на шевроні, а знак якості, який викликає лють у ворога та щиру повагу в інших підрозділів ЗСУ.
-
Неможливе — можливе: Бійцям дістаються найскладніші ділянки, які вони тримають всупереч шаленому тиску «здичавілої орди».
-
Пам’ять про полеглих: Комбриг окремо згадав кожного, хто загинув або зник безвісти, підкресливши, що саме завдяки їхньому подвигу Україна продовжує стояти.
-
Головна мета: Найщиріше побажання командира — не лише вибити окупантів, а й повернутися додому живими, де на кожного захисника чекають понад усе.
«Сталева Сотка» продовжує тримати стрій, доводячи, що волинський характер — це броня, яку не пробити жодним штурмом.
