Попри триваючу повномасштабну агресію, Україна офіційно залишається учасницею значної кількості міжнародних угод із Російською Федерацією, Білоруссю та в межах СНД. Станом на сьогодні інвентаризація договірної бази, яку проводить Міністерство закордонних справ, виявила понад 100 документів, які все ще юридично вважаються чинними.
Як повідомляє видання Today.ua, процес денонсації (розірвання) цих угод триває, проте він ускладнюється бюрократичними та юридичними нюансами міжнародного права.
Чому договори не розірвані миттєво?
У МЗС пояснюють, що автоматичне скасування всіх домовленостей одночасно є неможливим через низку факторів:
-
Захист інтересів громадян: Частина угод стосується соціального забезпечення, визнання дипломів, пенсійних виплат та правової допомоги. Раптове розірвання таких актів може зашкодити українцям, які перебувають за кордоном або мають транскордонні зобов’язання.
-
Багатосторонній формат: Багато документів було підписано в межах Співдружності Незалежних Держав (СНД). Вихід із них потребує окремих процедур для кожної конкретної угоди, щоб не порушити взаємодію з іншими країнами-учасницями (наприклад, Молдовою чи країнами Центральної Азії).
-
Юридична процедура: Денонсація кожного договору — це окремий законопроєкт, який має пройти через Кабінет Міністрів та бути проголосованим у Верховній Раді.
Динаміка розірвання відносин
З початком великої війни Україна радикально прискорила процес очищення правового поля від російського впливу:
-
Пріоритетні сфери: Насамперед було розірвано угоди про військове співробітництво, стратегічне партнерство та економічні преференції для російського бізнесу.
-
Дипломатичний розрив: Хоча дипломатичні відносини розірвані, технічні угоди про кордони чи транзит вимагають особливого підходу через вимоги міжнародних інституцій.
-
Залишковий масив: Ті понад 100 договорів, що залишаються, наразі проходять експертну оцінку. Частина з них втратить силу найближчим часом, а інші діятимуть до моменту створення альтернативних механізмів захисту прав українців.
У міністерстві наголошують, що стратегічна мета залишається незмінною — повна ліквідація будь-яких правових зв’язків з державою-агресором, які можуть нести загрозу національній безпеці.
